Газета Закон і Бізнес №26 (1116) 29.06—05.07.2013
РОМАН ЧИМНИЙ
№26 (1116) 29.06—05.07.2013
РОМАН ЧИМНИЙ
Хоч яким би досконалим був основний закон держави, має існувати незалежний орган, що стоятиме на сторожі його дотримання. Таким інститутом, як правило, стає Конституційний суд. Невдовзі після ухвалення 1996 року акта найвищої юридичної сили в Україні також був утворений єдиний орган конституційної юрисдикції. Напередодні Дня Конституції кореспондент «ЗіБ» зустрівся з Головою КС, заслуженим юристом України Анатолієм ГОЛОВІНИМ, аби дізнатись, як Суд справляється з цією місією та які проблеми ще інколи заважають утвердженню конституційних приписів у нашій країні. Серед іншого, інтерв’юер поцікавився, чи дійсно КС заборонив проведення виборів у столиці до 2015 року.
«Поява перших конституцій була зумовлена намаганнями забезпечити захист людини від свавілля держави, гарантувати її природні права та свободи»
— Анатолію Сергійовичу, незабаром ми відзначатимемо 17-у річницю від дня ухвалення Конституції України. На ваш погляд, прийняття Основного Закону — це спонтанне явище чи результат складного та тривалого процесу формування правової, демократичної Української держави?
— Український народ — громадяни всіх національностей, які споконвіку жили на берегах Дніпра, Дністра та Дунаю, Сули, Сіверського Донця та Кальміусу, — завжди був прихильником демократичного державного устрою, побудованого на засадах права та справедливості. Варто лише згадати Руську правду, яка була чи не єдиним тогочасним зводом законів, який не передбачав можливості позбавлення людини природного права.
Пізніше ідеї «виправлення та підйому природжених прав і вольностей людини», відновлення «усілякого природного права і рівності», були задекларовані в «Пактах і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького», які ще прийнято називати Конституцією Пилипа Орлика 1710 року. Перший Президент незалежної України Леонід Кравчук так характеризував цю історичну постать, 340-у річницю від дня народження якої ми відмічали минулого року: «Єдиний з гетьманів малоросійських, хто науково, юридично та політично обгрунтував державницькі принципи існування України. Його конституція — приклад грамотного та життєздатного на багато століть державостворюючого документа».
Про «новий та праведний закон», який би забезпечив свободу людини, мріяв свого часу й Великий Кобзар Тарас Шевченко. Ці ідеї підтримали та розвинули його соратники по Кирило-Мефодіївському братству Микола Костомаров у працях «Думки про федеративний принцип у старій Русі» і «Книзі буття українського народу» та Георгій Андрузький у «Начерках конституції республіки», вилучених у нього під час обшуку в березні 1850 року.
Над усе ставив інтереси людини, її свободу і права, соціальні, політичні й національні інтереси рідного народу, засади політичної рівності й соціальної справедливості етносів у своєму конституційному проекті видатний український мислитель та політичний діяч Михайло Драгоманов.
Його напрацювання знайшли своє відображення в Конституції Української Народної Республіки, ухваленій 29 квітня 1918 року, яка, за відгуками фахівців, відповідала за змістом основним законам європейських і американських держав. На жаль, приймалася вона Центральною Радою в останній день її існування й тому, як і Конституція П.Орлика, на практиці не застосовувалася.
Проте всі ці документи разом з проектами Основного державного закону УНР 1920 року та проектами конституцій Отто Ейхельмана та Станіслава Дністрянського залишили свій слід в історії й по праву мають вважатися складовою частиною скарбниці національної конституційної думки.
— Однак у подальшому радянська Україна все ж таки отримала чинні конституції, остання з яких (1978 року) діяла й після набуття нашою державою незалежності. Чи можна вважати, що процес конституціоналізації суспільних відносин продовжувався й за радянських часів?
— Як відомо, у період радянської влади в Україні було прийнято 4 конституції:
• конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 та 1929 років, які грунтувалися на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату;
• конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 та 1978 років, які хоча й формально проголошували демократичні засади суспільного життя та права і свободи людини та громадянина, однак не надавали достатніх гарантій щодо їх реалізації.
Таким чином, конституції України радянського періоду не відповідали загальновизнаним принципам конституціоналізму, оскільки спочатку закріплювали нерівність у правах певних груп громадян, а потім легалізували фактичну узурпацію державної влади окремою політичною силою, проголошували примат її корпоративних інтересів над інтересами та правами особистості.
Натомість сутність конституційної доктрини, розробленої Гуго Гроцієм, Готфридом-Вільгельмом Лейбніцом, Християном Вольфом, Шарлем-Луї де Монтеск’є, Джоном Локком та іншими мислителями, які проповідували цінність природних прав людини, полягала в обмеженні актів позитивного права природним правом. Поява перших конституцій (у сучасному значенні цього терміна) була зумовлена намаганнями запровадити таку організацію державної влади, яка б унеможливила її узурпацію окремими особами чи групами осіб та використання у вузько корпоративних інтересах, забезпечувала захист людини від свавілля держави, гарантувала її природні права та свободи.
Конституція УРСР 1978 року, як ви правильно зазначили, дійсно діяла й після набуття Україною незалежності майже 5 років. Однак, хоча до неї було внесено низку суттєвих змін, вона все ж таки лишалася радянською та соціалістичною за суттю й не відповідала викликам нової соціально-політичної формації. Її заміна була лише справою часу, і цей час настав 28 червня 1996 року.
— Тобто ви вважаєте, що процес конституціоналізації суспільних відносин тісно пов’язаний з практикою захисту прав людини і громадянина?
— Не тільки з практикою. Права людини і громадянина як філософська категорія, соціально-політичне явище та законодавчо зафіксоване право протягом усього історичного процесу розвитку людства були дороговказом на шляху до демократії та справжнього народовладдя.
Нині права людини набули цінності, яка належить усьому міжнародному співтовариству, й отримали обгрунтування в міжнародному праві як правовий стандарт, до якого повинні прагнути всі народи й держави. З моменту визнання цих прав кожна людина набувала певного правового статусу відповідно до міжнародного гуманітарного й разом з тим національного права.
Більше того, положення про права людини, що містяться в статтях Статуту ООН, стали основою становлення нового інституту права — інституту міжнародного захисту прав людини та основних свобод, центральний пункт концепції якого — визнання людської гідності кожної особи. Задля реалізації цих положень уже прийнято цілий комплекс міжнародних документів, таких як Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, які складають Міжнародний білль прав людини (або Хартію прав людини), Конвенція про захист прав люди і основоположних свобод 1950 року тощо.
— Чи вплинули ці міжнародні акти на зміст Конституції 1996 року?
— Вони знайшли своє відображення в Конституції 1996 року, яка, до речі, була відзначена міжнародним співтовариством як одна з найдемократичніших у світі та ухвалення якої стало непересічною подією в історії нашої держави.
За цією Конституцією, Україна проголошена незалежною і суверенною, демократичною, соціальною, правовою державою. Зміст і спрямованість діяльності цієї держави визначають права і свободи людини та їх гарантії. Невипадково найбільший за обсягом розд.ІІ Основного Закону присвячено саме правам і свободам людини і громадянина, встановленню їх обсягу та змісту, які з огляду на ст.22 Конституції не можуть бути звужені при прийнятті нових та внесенні змін до чинних законів.
Як показує історичний досвід, сам по собі факт наявності в державі конституції в кодифікованій, некодифікованій чи комбінованій формі не означає, що проголошені нею принципи та засади діяльності цієї держави будуть неухильно дотримуватись у процесі правозастосування. Прикладами цього, крім уже згадуваних радянських конституцій, може слугувати конституція від 13.12.1653 «Знаряддя управління». Хоча формально цей акт установлював республіканську систему влади, по суті, він запроваджував диктатуру, оскільки реальна влада «вільної держави Англії, Шотландії та Ірландії» зосереджувалася в руках лорда-протектора. Не захищеною від запровадження диктаторського правління виявилась і конституція Веймарської республіки 1919 року. Це мало наслідком фактичну ліквідацію демократичного ладу в січні 1933 року.
Саме тому в Конституції України передбачено формування загальнодержавного механізму захисту прав і свобод людини та громадянина, одним з важливих складових якого є Конституційний Суд. При цьому запровадження інституту конституційного правосуддя також органічно випливало з необхідності реалізації двох основних конституційних засад — побудови державної влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а також визнання принципу верховенства права.
— Отже, запровадженню писаних законів, конституцій та конституційної юстиції ми повинні завдячувати боротьбі людини за свої права?
— Дійсно, це так, писані закони, конституції та конституційне правосуддя — це, так би мовити, взаємодоповнюючі кроки на шляху до створення сучасного демократичного суспільства, в якому людина, її життя, честь та гідність є найвищою цінністю.
Водночас конституція будь-якої держави, навіть виходячи з латинського значення слова (constitutio — устрій), визначає, як правило, основні принципи її устрою та діяльності в галузі зовнішньої та внутрішньої політики. Поширення цих принципів на конкретні суспільні відносини, тобто конституціоналізація останніх, здійснюється шляхом видання законів та інших правових актів. Як зазначив із цього приводу голова Конституційного суду Вірменії, член Венеціанської комісії Гагік Арутюнян, «реальне правове мірило демократизації суспільства — це рівень конституціоналізації суспільних відносин на основі верховенства права»… Тобто закони та інші правові акти, як підкреслюється, наприклад, у Конституції України, повинні прийматися на її основі й відповідати їй.
В юридичній літературі така конституціоналізація характеризується як нормативно-законодавча, причому фахівці наголошують, що, хоч ця система й найпоширеніша у світі, вона не досконала, оскільки не забезпечує в повному обсязі гармонічну та позбавлену суперечностей правову систему. Тому в правовому полі держави можуть з’являтися акти, які не відповідають як один одному, так і конституції взагалі.
За таких умов вагома роль у забезпеченні регулюючого впливу основного закону повинна відводитися органам конституційної юрисдикції, до функцій яких, зокрема, належить нормативно-інтерпретаційна конституціалізація правового порядку.
Згідно з актом найвищої юридичної сили України реалізацію такої функції покладено на КС як єдиний орган конституційної юрисдикції в державі. Для цього він наділений повноваженнями органу судового контролю з питань конституційності законів та інших правових актів. Причому в разі, якщо ці правові акти або окремі їх положення визнаються неконституційними, вони втрачають чинність із дня прийняття Судом відповідного рішення.
Таким чином, роль КС у конституціалізації політико-правового життя держави, крім усього іншого, полягає ще й у фактичному вдосконаленні системи законодавства, адже він є повноважним припинити дію актів або правових норм, застосування яких могло призвести або призвело до порушення конституційних норм. І тому невипадково Конституція містить положення, за якими матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами й діями, визнаними неконституційними, відшкодовується державою в установленому законом порядку.
Юридична сила актів КС визначається тим, що вони є обов’язковими для виконання на всій території України, не підлягають оскарженню й не вимагають підтвердження з боку інших органів і посадових осіб.
Правовий акт або його окремі норми, визнані рішенням Суду неконституційними, втрачають юридичну силу з дня прийняття такого рішення, а норма, щодо якої КС дав офіційне тлумачення, надалі повинна застосовуватися відповідно до цього тлумачення.
Таким чином, правовий статус КС дозволяє здійснювати ефективну охорону Основного Закону держави, захищати стабільність конституційного правопорядку й гарантовані на конституційному рівні права та свободи людини і громадянина.
«КС не тільки не може тлумачити неконституційні законодавчі норми, а й зобов’язаний припиняти їх дію»
— А як щодо можливостей безпосереднього звернення до КС простого громадянина? Адже, на відміну від законодавства багатьох країн світу, у вітчизняному не передбачено інституту конституційної скарги.
— Дійсно на цей час, вітчизняне законодавство, на відміну від більшості країн Європи, не передбачає можливості звернення фізичних та юридичних осіб до КС з індивідуальною скаргою. Саме на це звернув увагу законодавця Президент Віктор Янукович у щорічному (2013 року) посланні до парламенту, визначивши запровадження цього правового інституту одним з головних заходів у напрямі удосконалення державного механізму захисту прав і свобод людини та громадянина у нашій державі.
Водночас за відсутності такого інституту законом «Про Конституційний Суд України» запроваджено своєрідний замінник.
Ідеться про те, що в разі, якщо при тлумаченні якогось закону буде встановлена наявність ознак його невідповідності Конституції, КС у цьому ж провадженні вирішує питання щодо неконституційності даного закону (ст.95). Це випливає насамперед зі статусу Суду як гаранта верховенства Конституції на території держави. КС не тільки не може тлумачити неконституційні законодавчі норми, а й зобов’язаний припиняти їх дію як таких, що порушують конституційний правопорядок у державі. Зокрема, йдеться про порушення встановленого ст.8 Конституції принципу верховенства права, за яким закони та інші правові акти приймаються на основі Конституції та повинні відповідати їй.
Так, розглянувши справу за зверненням громадянки З.Галкіної щодо офіційного тлумачення положення ч.4 ст.3 закону «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», Суд у рішенні від 13.03.2013 визнав неконституційним положення цього закону, згідно з яким «забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100% вартості об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва».
Отже, порушуючи клопотання про офіційне тлумачення закону або його окремих положень, суб’єкт права на конституційне подання (звернення), по суті, одночасно ініціює здійснення конституційного судового контролю цих положень чи закону в цілому.
— Яким чином рішення КС впливають на практику застосування конституційних принципів у діяльності державних органів? І чи впливають взагалі?
— Рішення КС мають істотний вплив на процес дотримання правового порядку в державі, вони поширюють свою дію на необмежене коло суспільних відносин, а викладені в них позиції стають частиною мотивації відповідних рішень судів загальної юрисдикції.
Зокрема, у рішенні від 22.09.2005 КС визначив, що:
• скасування конституційних прав і свобод — це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація;
• звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням;
• з точки зору традиційного розуміння людської діяльності визначальними у змісті поняття прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування й розвитку;
• обсяг прав людини — це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними й загальними.
При цьому Суд наголосив, що під час законодавчого визначення та практичної реалізації основного права його сутність, зміст ні в якому разі не можуть бути порушені. Згодом викладені підходи знайшли відображення в постановах адміністративних, Вищого господарського, а також Верховного судів.
При цьому ухваленню Конституційним Судом рішень часто передує з’ясування змісту загально-правових принципів, конкретних прав людини в міжнародному праві й у відповідній судовій практиці. КС також неодноразово посилався на положення загальновизнаних міжнародних актів та практику Європейського суду з прав людини.
— Які тенденції спостерігались останнім часом у діяльності КС?
— Зауважу, що я, як Голова КС, та мої колеги-судді намагалися приділяти особливу увагу розгляду справ, пов’язаних із захистом прав і свобод людини та громадянина в нашій державі.
На жаль, переважна більшість наших співвітчизників мають доволі слабке уявлення про функції та повноваження КС, а також про особливості здійснення конституційного судочинства. Саме тому за останні роки проведено низку заходів щодо підвищення рівня інформованості населення із цих питань. Зокрема, розроблено пам’ятку для громадян та юридичних осіб про порядок внесення конституційних звернень до КС та за підтримки Канадського агентства з міжнародного розвитку (CIDA) видано буклет «Правова допомога громадянам». Пам’ятка й буклет надаються та надсилаються всім громадянам, які звернулися до єдиного органу конституційної юрисдикції з будь-яких питань.
Якщо раніше громадянину тільки повідомлялося, що його звернення не відповідає встановленим вимогам, то тепер зазначається, що воно (повідомлення) має виключно інформаційно-роз’яснювальний характер і не позбавляє громадянина права знову звернутися до КС із порушених питань.
Останнім часом стало традицією проведення з ініціативи суддів і постійних комісій Суду науково-практичних конференцій, семінарів, круглих столів з питань здійснення конституційного судочинства.
КС, прагнучи до більшої відкритості своєї діяльності, започаткував практику проведення прямих телевізійних трансляцій пленарних засідань. На опрацюванні перебувають питання щодо запровадження трансляцій відкритих пленарних засідань та оприлюднення рішень у режимі он-лайн у мережі Інтернет. Крім того, регулярно проводяться оглядові екскурсії та дні відкритих дверей, під час яких відвідувачі мають можливість дізнатися про діяльність Суду.
— Ця робота вже дає якісь позитивні результати?
— Так, адвокати дедалі частіше, здійснюючи захист майнових та інших прав своїх клієнтів, почали звертатися до правових позицій КС. З огляду на преюдиціальність рішення Суду дедалі частіше стають надійним засобом поновлення порушених прав наших громадян.
Приємно читати листи громадян, які висловлюють вдячність за відповіді, зокрема за роз’яснення їхніх прав та порядку звернення до КС. Між іншим, якщо в попередні 13 років Суд щорічно розглядав одну-дві справи за зверненнями громадян, то завдяки вжитим заходам щодо інформування населення про порядок та можливості індивідуального доступу до конституційного правосуддя протягом 2010—2012 років уже розглянуто 15 справ такої категорії.
«Ефективного нормативного регулювання механізму виконання актів КС у державі немає»
— На недавніх парламентських слуханнях ви наголошували, що проблема невиконання судових рішень є реальною загрозою для реалізації проголошених Конституцією прав і свобод людини та громадянина в нашій державі. Чому так?
— Ця проблема є вкрай актуальною не тільки для нашої країни, а й для багатьох інших країн Європи та світу. Про це свідчить, зокрема, те, що на численних міжнародних науково-практичних конференціях, які проводились останніми роками під егідою європейської та всесвітньої організації органів конституційної юрисдикції, ці питання не тільки порушувались у доповідях та в ході дискусій, а й визначали тематику таких форумів.
— Виходячи з конституційного припису щодо обов’язковості рішень та висновків КС, органи державної влади, місцевого самоврядування та їхні посадові особи, повинні керуватися й актами КС. Як реалізується цей конституційний принцип?
— На жаль, на практиці все складається далеко не так, як вимагає законодавство. Наприклад, нерідко рішення Суду де-факто зобов’язують повноважних суб’єктів учинити дії щодо приведення правових актів у відповідність зі змістом цих рішень. Зокрема, у разі, коли внаслідок прийняття рішення КС у законі або іншому правовому акті з’являється прогалина, що ускладнює його застосування. За таких обставин правотворчий орган повинен у розумні строки або прийняти новий акт, або внести відповідні зміни до чинного.
Іноді така реакція може бути вельми оперативною. Але ніяк не можна віднести до розумних строків 3 роки, які знадобилося парламенту для виконання рішення КС від 16.05.2007 щодо невідкладного врегулювання питання про призначення суддів на адміністративні посади та звільнення їх із цих посад.
Відомі вчені-правознавці, незважаючи на різний підхід до вивчення цієї проблеми, практично одностайні в тому, що прогалини в законодавстві є явищем дуже небезпечним, оскільки створюють реальну загрозу правам людини. Наприклад, дотепер не прийнято закону про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами й діями, що визнані неконституційними. Хоча про необхідність такого акта КС звертав увагу Верховної Ради в рішенні від 7.10.2009 №25-рп.
— Із чим, на вашу думку, пов’язане таке ставлення парламенту до виконання рекомендацій, які містяться в рішеннях КС?
— Це залежить не тільки від особливостей законотворчого процесу, а й від правової та політичної культури депутатського корпусу, схильності народних обранців до політичного компромісу заради вирішення завдань загальнонаціонального значення.
Як зазначив КС у рішенні від 30.06.2009, «виконання всіма суб’єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, що набрали законної сили, зміцнює авторитет держави як правової». Разом з тим його власні рішення не завжди виконуються.
— Які можливості Суду щодо контролю за виконанням його рішень? Яких заходів треба вжити для виправлення становища, що склалося?
— Відповідно до ст.70 закону про КС Суд має право зажадати від відповідних державних органів письмового підтвердження виконання його рішення, дотримання висновку. Водночас відповідальність за ненадання такого підтвердження законодавчо не встановлена.
Таким чином, на цей час ефективного нормативного регулювання механізму виконання актів КС у державі немає.
«Дедалі частіше наші зарубіжні колеги виявляють зацікавленість досвідом українського конституційного правосуддя»
— Роки вашого головування припали на період активізації діяльності України в напрямі євроінтеграції. Чи вплинуло це на зовнішні зв’язки КС?
— Останніми роками світові та європейські тенденції розвитку конституційного правосуддя були предметом особливої уваги з боку суддів і працівників секретаріату Суду. Зокрема, не так давно КС, будучи повноправним членом Конференції європейських конституційних судів, ухвалив рішення про вступ до Всесвітньої конференції конституційного правосуддя, ставши таким чином одним із 30 судів-засновників цієї організації.
Набули регулярного характеру й двосторонні зустрічі з колегами з Польщі, Литви, Росії, Вірменії, Німеччини та багатьох інших країн. Протягом 2010—2013 років підписано меморандуми з конституційними судами Болгарії, Литви, Польщі, Сербії, Словаччини, Таджикистану.
Ознакою зростання міжнародного авторитету єдиного органу конституційної юрисдикції в нашій державі за останні роки є й суттєве збільшення зустрічей керівництва та суддів КС із представниками органів конституційної юрисдикції зарубіжних країн і впливових європейських міжнародних організацій: Ради Європи, Венеціанської комісії, Німецького фонду міжнародного правового співробітництва та Європейського суду з прав людини.
Дедалі частіше наші зарубіжні колеги проявляють зацікавленість досвідом українського конституційного правосуддя.
Зокрема, представники органів конституційної юрисдикції майже 20 країн Європи у вересні 2011 року прийняли участь у Міжнародній київській науково-практичній конференції «Захист прав людини органами конституційної юрисдикції: можливості і проблеми».
Регулярно приїздять для ознайомлення з нашим досвідом колеги з органів конституційної юрисдикції Польщі, Німеччини, країн СНД. Недавно ми приймали делегації конституційних судів Таджикистану та В’єтнаму, які знайомилися з організацією діяльності апарату Суду.
На минулому тижні в Ялті за підтримки Президента В.Януковича відбулася міжнародна науково-практична конференція, присвячена 17-ій річниці прийняття Конституції України. Темою цього заходу визначено вкрай важливе та актуальне питання захисту прав людини та громадянина органами конституційної юрисдикції в сучасних умовах. В її роботі взяли участь голови органів конституційної юрисдикції Болгарії (професор Димитар Токушев), Вірменії (професор Гагік Арутюнян), Казахстану (професор Ігор Рогов), Грузії (магістр юридичних наук Георгій Папуашвілі), Латвії (магістр права Гунар Кутріс), Литви (Ромуальдас-Кястутіс Урбайтіс), Словаччини (доктор права Іветта Мацейкова), Молдови (лицензіат права Александру Тенасе), Сербії (доктор права Драгиша Слієпчевич), Туреччини (Хашим Килич), Угорщини (професор права Петер Пацолай), а також заступник голови КС Чорногорії Десанка Лопичич, судді органів конституційної юрисдикції, суддя Европейського суду з прав людини, члени Венеціанської комісії Ради Європи, інші відомі закордонні та вітчизняні фахівці з конституційного права.
Загалом на заході були представники органів конституційної юрисдикції з понад 20 країн.
Співорганізаторами цього найбільш представницького за всі роки діяльності Конституційного Суду форуму еліти європейських та вітчизняних конституціоналістів виступили Венеціанська комісія Ради Європи, Німецький фонд міжнародного правового співробітництва та координатор проектів ОБСЄ в Україні.
Як відомо, в країні триває конституційний процес. Тому фахові та науково обгрунтовані доповіді із цих питань відомих у світі вчених-конституціоналістів, які були озвучені з трибуни конференції та незабаром вийдуть друком у спеціальному збірнику, набувають особливої цінності насамперед для Конституційної асамблеї, яка нині готує пропозиції щодо внесення змін до Основного Закону держави.
Зокрема, зарубіжні гості представили низку доповідей на злободенні теми захисту прав і свобод людини органами конституційної юрисдикції, висловили свої погляди на роль конституційного судочинства в європейському конституціоналізмі, проблеми гарантування захисту прав людини конституційними судами, компетенції конституційних судів під час розгляду справ за зверненнями фізичних і юридичних осіб щодо порушення основних прав і свобод, захисту соціальних прав у сучасних умовах, індивідуального доступу до конституційних судів тощо. Було проаналізовано і практичний досвід конституційного контролю у сфері захисту прав та свобод людини і громадянина, накопичений країнами—учасницями форуму.
До наукової дискусії були запрошені також представники органів державної влади, судової системи, провідних наукових установ та навчальних закладів України, експерти в галузі конституційного права. Вони висвітлювали питання про український та європейський досвід конституційного судочинства, поновлення органами конституційної юрисдикції порушених прав людини і громадянина, специфіку захисту прав і свобод людини в інформаційну епоху, кримінально-правову охорону прав і свобод людини, конституційно-правові спори в адміністративному судочинстві тощо.
Важливість та своєчасність проведення конференції полягає ще й у тому, що, по-перше, предметом розгляду конференції були питання захисту прав людини і громадянина в сучасних умовах, що є головним завданням започаткованих главою держави реформ судової системи, місцевого самоврядування, державної політики щодо економічної діяльності тощо.
По-друге, своє бачення проблем, пов’язаних із захистом прав людини і громадянина органами конституційної юрисдикції, висловили й деякі члени Венеціанської комісії, яка як відомо, проводить експертне дослідження напрацьованих асамблеєю пропозицій.
До речі, нещодавно ВК розглянула та схвалила деякі пропозиції асамблеї щодо реформування вітчизняної судової системи.
— У липні спливає термін вашого перебування на посаді очільника КС. Що побажаєте своєму наступникові?
— Насамперед хочу висловити вдячність Президенту В.Януковичу, Верховній Раді, Уряду, а також моїм колегам — суддям, працівникам секретаріату КС за підтримку та допомогу у виконанні мною обов’язків на цій високій державній посаді.
Новому Голові КС хочу побажати докласти певних зусиль для спрямування діяльності Суду на дотримання в державі гарантованого Основним Законом принципу верховенства права, захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.
— Дякую за змістовне та цікаве інтерв’ю.
— Дякую також і вам за можливість поспілкуватися з читачами шанованого часопису. Користуючись нагодою, хочу привітати колектив тижневика «Закон і Бізнес» та його читачів із Днем Конституції України. Бажаю всім громадянам нашої держави впевненості, що їхні конституційні права та свободи — під надійним захистом. Усього вам найкращого, щастя, миру, злагоди та добробут«Права людини і громадянина були дороговказом на шляху до демократії та справжнього народовладдя»
Протягом 2010—2012 років Конституційним Судом було розглянуто 15 справ за зверненнями громадян, в той час як у попередні 13 років Суд щорічно розглядав одну-дві такі справи.
18.07.2013 12:45
Перехід на безпаперовий документообіг в органах державної влади має завершитися наприкінці жовтня.
Про це повідомили в Держінформнауки.
За підсумками наради з питань впровадження мiжвiдомчого електронного документообігу було прийнято рішення підготувати графік інтеграції відомчих систем електронного документообігу до системи електронної взаємодії органів виконавчої влади (СЕВ ОВВ).
Для цього органи влади мають до 22 липня надати інформацію щодо строків створення та впровадження відомчих систем електронного документообігу.
В агентстві зазначили, що підключення відомчих систем електронного документообігу до СЕВ ОВВ є необхідною умовою переходу до безпаперового документообігу.
Нагадаємо, що нарада з питань впровадження міжвідомчого електронного документообігу, відбулася 11 липня під головуванням Заступника Керівника Секретаріату КМУ Юрія Авксентьєва та голови Держінформнауки Володимира Семиноженка.
18.07.2013
Перехід на безпаперовий документообіг в органах державної влади має завершитися наприкінці жовтня.
Про це повідомили в Держінформнауки.
18.07.2013 14:33
Громадяни України, які проживають як у великих містах, так і у віддалених селах, матимуть можливість отримувати адміністративні послуги у відділеннях Укрпошти.
Між Державною реєстраційною службою України та "Укрпоштою" було підписано меморандум про співпрацю, передає delo.ua.
Підписаний Меморандум має на меті спростити процедуру надання адміністративних послуг для споживачів на всій території України, закріпити прозорість процедури і легкість отримання результату. Тепер у всіх громадян України буде можливість звернутися до "Укрпошту" і здати пакет документів для передачі в реєстраційну службу, а потім отримати пакет документів прямо на свою домашню адресу.
У мінімальний базовий перелік послуг будуть входити:
державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців,
проставлення апостиля на офіційних документах,
державна реєстрація друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності;
державна реєстрація прав на нерухоме майно та надання інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно.
Старт проекту планується в IV кварталі 2013 року.
18.07.2013
Громадяни України, які проживають як у великих містах, так і у віддалених селах, матимуть можливість отримувати адміністративні послуги у відділеннях Укрпошти.
Між Державною реєстраційною службою України та "Укрпоштою" було підписано меморандум про співпрацю, передає delo.ua.
18.07.2013 10:49
Відтепер підприємці зможуть поскаржитися або отримати консультацію у фахівців Держпідприємництва через Skype.
Для більш зручного надання роз’яснень Державна служба з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва створила свій акаунт в скайпі під назвою «Держпідприємництво України» (dkrp_hotline ).
Відтепер поскаржитися чи отримати консультацію можна просто написавши повідомлення по скайпу. Роз’яснення надають з питань, які стосуються ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності, регуляторної політики, підтримки підприємництва, надання мікрокредитів, податкового законодавства, нагляду і контролю.
Нагадуємо, минулого тижня служба запровадила «гарячу» телефонну лінію, за якою бажаючі також можуть отримати консультації із проблемних питань.
Крім того, служба має власну сторінку в мережі «Facebook», де ви можете залишити свої повідомлення, прокоментувати висвітлені новини та бути в курсі актуальних змін у сфері підприємництва і не тільки.
18.07.2013
Відтепер підприємці зможуть поскаржитися або отримати консультацію у фахівців Держпідприємництва через Skype.
Для більш зручного надання роз’яснень Державна служба з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва створила свій акаунт в скайпі під назвою «Держпідприємництво України» (dkrp_hotline ).
18.07.2013 10:24
Досвід показує, що в більшості випадків юристи при ознайомленні з матеріалами справ фотографують ці матеріали. І в більшості випадків роблять це неправильно. Отримані матеріали виходять неповними, нечіткими, мають значні перспективні викривлення або ж мають всі ці недоліки одночасно, що ускладнює їх використання або робить його практично неможливим.
Кандидат юридичних наук, автор понад 100 наукових робіт з криміналістики і судової експертизи Григорій Прохоров-Лукін опублікував на своїй сторінці в Фейсбуці практичні рекомендації про те, як правильно фотографувати матеріали справи.
Яка б чудова техніка не знаходилася б у ваших руках, вона не всесильна, - зауважує експерт. Особливо критичні недоліки фотографування при використанні так званих «мильниць». Щоб Ваші, часом багатогодинні, зусилля не були даремною працею, намагайтеся враховувати наступне.
1. Вивчайте матчастину
Прочитайте інструкцію до фотоапарата в частині управління яскравістю фотознімків, зумом, режимом освітлення та «світлочутливістю» (ISO). Всі ці функції зазвичай працюють в програмному режимі. Щоразу вибирайте потрібні параметри відповідно до конкретних умов фотографування (наприклад, режими «люмінесцентне освітлення» або «лампи розжарювання»).
2. Правильно розташуйте матеріали
Фотографований аркуш справи повинен бути плоским. Для забезпечення цього доцільно використовувати досить потужні (великі) канцелярські затискачі (біндери). Фотографований аркуш натягується в бік вертикального вільного краю і в такому стані затискається разом з розташованими нижче листами. Біндер розташовується в межах поля сторінки, якомога далі від тексту. Корисно під другу частину матеріалів підкласти книгу або інший том справи. Можна використовувати один або два біндери. Якщо використовується один біндер, він розташовується в середній частині біля краю аркуша, два біндери можуть розташовуватися ближче до горизонтальних краях листа (див. малюнок: 1 - фотографовані матеріали справи, 2 - опорний тому, 3 - біндер).
3. Забезпечте освітлення
Фотографований аркуш справи повинен бути освітлений рівномірно і досить яскраво. Для цього потрібно «покрутити» матеріали щодо джерел освітлення і вибрати найбільш прийнятний варіант. Ви самі і ваші помічники під час фотографування не повинні закривати своїм тілом чи частинами одягу джерела освітлення. Намагайтеся також, щоб тіні від біндерів не перекривали фотографований текст або зображення (фотознімки, схеми та ін.)
Якщо джерела освітлення «ніякі» можна використовувати спалах, попередньо налаштувавши його яскравість. У вашому розпорядженні завжди має бути зарядний пристрій, оскільки спалах сильно розряджає акумулятори.
4. Правильно розташовуйте фототехніку
При фотографуванні оптична вісь об'єктива повинна бути перпендикулярна площині фотографованого аркуша, тобто площину корпусу фотоапарата повинна бути максимально паралельна площині аркуша.
5. Приберіть все зайве
У більшості цифрових фотоапаратів передбачена функція автофокусування, однак якщо поряд з листом знаходиться інший предмет, фотоапарат може сфокусуватися саме на ньому. Тоді потрібний об'єкт може бути сфотографований не різко. Тому сторонні предмети (сумочки, барсетки, портфелі та ін) слід прибрати із зони фотографування
6. Плануйте час
При належній вправності Ви зможете фотографувати 100-120 аркушів на годину з гарною якістю. Незайвим буде потренуватися в у себе в офісі.
Добре, якщо у вас є помічник. Удвох фотографувати швидше за рахунок розподілу робіт, зокрема, по перевертання та забезпечення площинності аркушів.
7. Використовуйте спеціальний софт
Не дуже значні перспективні спотворення, здатність знімка, яскравість, контраст і хвилястість рядків можуть бути виправлені в графічних редакторах і програмах розпізнавання тексту. До речі, майте на увазі, що хоча чорно-білий режим фотографування дозволяє економити пам'ять на фотоапараті, однак при цьому можуть бути складнощі з вирівнюванням яскравості при обробці зображень.
Однак, якщо це вам не цікаво або нічого не виходить, запросіть професіонала. Простояти годину - інший з фотокамерою, утримуючи її навісу руками - не так-то просто. І хоча «працювати ксероксом» фотографи не дуже люблять, оплата роботи і її соціальна важливість (адже ви рятуєте чиюсь долю) можуть стати переконливими аргументами у спілкуванні з фотомайстром.
Схема фотографування матеріалів справи
18.07.2013
Досвід показує, що в більшості випадків юристи при ознайомленні з матеріалами справ фотографують ці матеріали. І в більшості випадків роблять це неправильно. Отримані матеріали виходять неповними, нечіткими, мають значні перспективні викривлення або ж мають всі ці недоліки одночасно, що ускладнює їх використання або робить його практично неможливим.
Кандидат юридичних наук, автор понад 100 наукових робіт з криміналістики і судової експертизи Григорій Прохоров-Лукін опублікував на своїй сторінці в Фейсбуці практичні рекомендації про те, як правильно фотографувати матеріали справи.
17.07.2013 17:30
Водіїв убезпечать від ситуацій, коли сплачений штраф за порушення ПДР не був врахований і залишився у статусі несплаченого.
Як пише ЛІГАБізнесІнформ, МВС видало указ N 606 від 20 червня 2013 року, яким затверджено інструкцію з обміну інформацією між автоматизованою системою "Управління фінансами МВС України" та системою "Національна автоматизована інформаційна система Департаменту ДАІ". Документ набирає чинності із дня офіційного опублікування.
Тепер порушники ПДР при подачі касових документів або розрахункових документів на сплату штрафів повинні заповнювати графу «Призначення платежу», де потрібно вказувати код "Класифікації доходів" бюджету, серію і номер протоколу про адмінпорушення.
Документом також встановлено, що щодня до 14:00 співробітник підрозділу ДАІ відправляє в автоматизовану систему "Управління фінансами МВС" інформацію про сплачені штрафи, отриману у територіальних органах Держказначейства, - для автоматичного заліку.
Після завершення процесу обробки транспортних файлів формується звіт про результати автоматичного заліку. Платежі, по яких не вдалося здійснити автоматичний залік, зачитуються в ручному режимі.
Таким чином МВС убезпечило порушників ПДР від ситуацій, коли штраф був сплачений, але при цьому гроші не була зарахована на рахунок кінцевого одержувача і виписаний водієві штраф числиться як неоплачений. У результаті такої ситуації ДАІ відправляє дані про неоплачений штраф в Державну виконавчу службу для примусового стягнення.
ДАІ неодноразово нагадували водіям, що при оплаті штрафів за порушення ПДР в квитанціях необхідно обов'язково вказувати не тільки код платежу, прізвище ім'я по батькові платника, а й серію і номер протоколу про адміністративне правопорушення. Це необхідно для поліпшення контролю за надходженням коштів і допоможе уникнути непорозумінь, які виникають при з'ясуванні своєчасної сплати платежів у виконавчій службі.
17.07.2013 1
Водіїв убезпечать від ситуацій, коли сплачений штраф за порушення ПДР не був врахований і залишився у статусі несплаченого.
Як пише ЛІГАБізнесІнформ, МВС видало указ N 606 від 20 червня 2013 року, яким затверджено інструкцію з обміну інформацією між автоматизованою системою "Управління фінансами МВС України" та системою "Національна автоматизована інформаційна система Департаменту ДАІ". Документ набирає чинності із дня офіційного опублікування.
Відеореєстратор: юридична інструкція про застосування
Газета Закон і Бізнес №27 (1117) 06.07—12.07.2013
ВАЛЕНТИН БОГУНОВ, юрист
Що слід знати водієві для максимально ефективного використання в суді отриманих даних
№27 (1117) 06.07—12.07.2013
ВАЛЕНТИН БОГУНОВ, юрист
Ви думаєте, запис відеореєстратора — безумовний доказ вашої правоти в суді? У жодному разі! Водієві потрібно також знати, як розмовляти з інспектором ДАІ, що писати в протоколі про ДТП та якими правами користуватися в суді.
Правила доказування
Чому так? Річ у тому, що, незважаючи на очевидну об’єктивність записаної технічним засобом інформації, отримані дані з позиції закону мають кінець кінцем таку ж силу, як і суб’єктивна думка винуватця ДТП, потерпілого або роздуми інспектора ДАІ, відображені в складеному ним протоколі.
Згідно з ст.251 КпАП «доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи».
КпАП також закріпив джерела доказів: «Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами».
Відповідно до ст.252 КпАП «орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю».
Фактично цими нормами встановлено дві головні процесуальні вимоги до всіх доказів, невідповідність яким ставить хрест на використанні відеозапису як доказу. Ці вимоги — належність (наявність інформації, що має значення для правильного вирішення справи) і допустимість (законне отримання цієї інформації з дозволеного джерела).
Москаль-чарівник
Посилити допустимість показань реєстратора, а заразом спростувати народну мудрість «насильно милий не будеш» вирішив народний депутат Геннадій Москаль. 13 травня 2013 року він подав до парламенту проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання відеореєстраторів під час експлуатації автомобіля» (№2965).
У документі було запропоновано встановити адміністративну відповідальність (правда, символічну — штраф у розмірі від 17 до 51 грн.) за відсутність у машині, яка рухається, ввімкненого й технічно справного відеореєстратора, а також зобов’язати всіх водіїв користуватися цим приладом. Відповідні поправки передбачені до ст.121 КпАП («Порушення водієм правил керування транспортним засобом…») і ст.16 закону «Про дорожній рух», що встановлює основні права й обов’язки водія транспортного засобу. Правда, в доопрацьованому законопроекті норма про відповідальність зникла, але обов’язок користуватися засобом фіксації зберігся та став фактично декларативним приписом.
Крім того, автор законодавчої ініціативи вніс свою лепту до теорії доказування, запропонувавши закріпити в ст.99 Кримінального процесуального кодексу норму, згідно з якою відеозаписи автомобільного реєстратора вважаються документами й можуть використовуватися в процесі як допустимі докази. Таку новелу він пояснює таким чином: сьогодні «немає чітких законодавчих гарантій, що записи відеореєстратора не будуть визнані неприпустимими доказами». Також Г.Москаль звертає увагу на те, що на форумах автомобілістів з’являються записи конфліктних ситуацій, коли працівники Державтоінспекції, всупереч положенням низки законодавчих актів, намагаються перешкоджати водіям здійснювати відеореєстрацію свого спілкування з інспектором, котрий перебуває при виконанні службових обов’язків.
Проте насправді всі необхідні законодавчі передумови для використання зроблених водієм відеозаписів як доказів уже є. Стаття 251 КпАП називає джерелом доказів «показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису», а ст.99 КПК відносить матеріали відеозапису, зокрема й в електронному вигляді, до документів.
З огляду на все це ініціатива генерала міліції наводить на думку, що поява законопроекту пов’язана з необхідністю виправдатися перед людьми за інший проект (від 26.04.2013 №2940): він разом з Віталієм Яремою запропонував установити кримінальну відповідальність за незаконне здійснення візуального спостереження. На думку юристів, автори законодавчої ініціативи «влучили в штангу», адже використання відеореєстраторів і навіть камер мобільних телефонів, що знімають «конфліктні ситуації в спілкуванні з працівниками ДАІ», а також інших підрозділів силових структур, явно віднесли б до «незаконного спостереження».
Конституційна аксіома
Що стосується «ситуацій», то будьте певні, що сьогодні в Україні застосування відеореєстратора абсолютно законне, а вимога (або прохання) вимкнути прилад — ні.
Відповідно до ч.5 ст.55 Конституції «кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань». Для звичайних громадян працює принцип «дозволено все, що не заборонено». Тобто вам навіть не потрібно повідомляти працівника Державтоінспекції про факт проведення відеозапису.
І що б вам не розповідав працівник ДАІ про захист приватності та заборону знімання фізичної особи без її згоди, передбачені ст.307 Цивільного кодексу, знайте: на роботі інспектор не фізична, а службова особа, в якої приватного життя немає й бути не може. (Виняток: ви — гарна дівчина, і причиною зупинки авто є обопільне бажання познайомитися.)
Під час оформлення адміністративних матеріалів між працівником ДАІ та водієм, котрий, як уважає перший, порушив Правила дорожнього руху, мають місце відносини, які тягнуть за собою правові наслідки. З метою недопущення порушення своїх конституційних прав, а також для подальшого здійснення їх захисту водії транспортних засобів цілком можуть використовувати засоби фіксації інформації. Про це прямо мовиться в листі ДАІ МВС від 25.11.2009 №К-4836. Такий самий висновок випливає з листа Комітету ВР з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 1.06.2011 №04-19/12-1092.
Ще однією «оперативною хитрістю» інспекторів є вимога пред’явити сертифікат на використовуваний вами прилад. Адже згідно з п.19.2 Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС (затвердженої наказом МВС від 27.03.2009 №111, зареєстрованої в Мін’юсті 26.06.2009 під №576/16592) забороняється застосування несертифікованих і таких, що не пройшли метрологічної перевірки технічних засобів.
Одначе побутові відеореєстратори, які ставлять водії, не підлягають сертифікації на території України, на відміну від тих, якими користуються працівники ДАІ («Візир», «Трукам» і т.ін.). Та й сама інструкція встановлює обов’язки на дорогах правоохоронців, а не водіїв.
Можливі посилання на рішення Конституційного Суду від 20.10.2011 №12-рп/2011 щодо офіційного тлумачення ч.3 ст.62 Конституції (про докази, отримані незаконним шляхом) тут також недоречні, оскільки, як ми вже з’ясували, відеозапис ведеться на цілком законних підставах.
Процедурні нюанси
Незалежно від того, хто ви — винуватець ДТП, потерпілий чи просто свідок, відеозапис вашого реєстратора може бути використаний як доказ. КпАП, що дістався нам у спадок від СРСР, хоч і досить поверхово регулює процес розгляду справ про адмінправопорушення, все ж таки визначає необхідні права учасників. Ці права можна реалізувати як у процесі оформлення ДТП та складання протоколу про адмінправопорушення, так і при розгляді справи в суді.
Зокрема, потерпілий та особа, яку притягають до відповідальності, відповідно до стст.268, 269 КпАП мають право заявляти клопотання (про долучення матеріалів відеозапису). Винуватець також може подавати докази безпосередньо.
Працівник ДПС повинен внести до протоколу факт наявності відеозапису ДТП, а також указати модель і серійний номер відеореєстратора. Флеш-карту краще витягувати з пристрою та передавати в присутності понятих. Для збереження її повинні запечатати в конверт і зробити запис про її наявність у протоколі.
Якщо є сумніви в тому, що правоохоронці збережуть записану інформацію, у момент оформлення ДТП відеозапис можна не передавати (вилучати згідно з ст.265 КпАП дозволено лише ті речі й документи, які стали знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення), а тільки згадати про факт її наявності та, зробивши собі копію, згодом передати суду за відповідним клопотанням.
Протокол підписують особа, котра його склала, й особа, яка притягується до адміністративної відповідальності. За наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписаний також і цими особами (ст.265 КпАП). Відмовлятися від підписання безглуздо, оскільки без вашого підпису він не втрачає юридичної сили. Краще в самому протоколі викласти свої пояснення й зауваження щодо його змісту (зокрема, якщо працівник ДПС забув зазначити факт наявності відеозапису події).
Варто також пам’ятати, що, якщо виникнуть сумніви в достовірності запису, можливо, доведеться надати на якийсь час і сам реєстратор.
Свідок, на відміну від інших учасників ДТП, не може заявляти клопотання або подавати докази. У нього згідно з ст.272 КпАП є тільки обов’язок «дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому по справі і відповісти на поставлені запитання». Проте ніхто не забороняє йому передати відеозапис обвинуваченому або потерпілому (залежно від того, чию правоту доводить відеозапис), які вже заявлять клопотання про долучення запису до справи.
У будь-якому випадку варто пам’ятати, що зрештою суддя, перш ніж визнати запис доказом і взяти його до уваги при вирішенні справи, повинен відповісти на два питання: про що свідчить відео та як воно отримане (належність до справи й допустимість). Саме тому необхідно регулярно перевіряти правильність установлення дати й часу в приладі. А якщо після ДТП раптом виявили невідповідність, то правильний час і дату можна показати на телефоні або годиннику в камері реєстратора. Якщо знімання велось у складних погодних умовах і ви сумніваєтеся в тому, що якісь деталі можуть бути записані недостатньо чітко (наприклад держномер машини, що скоїла ДТП та зникла з місця події), тоді ці дані можна просто надиктувати.
Що слід знати водієві для максимально ефективного використання в суді отриманих даних
ДВС залишилася без рекомендацій
Газета Закон і Бізнес №28 (1118) 13.07—19.07.2013
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
Політика завадила виправленню ситуації з виконанням судових рішень
№28 (1118) 13.07—19.07.2013
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
Політика дуже часто стає на заваді праву. Так сталося й під час ухвалення постанови щодо рекомендацій парламентських слухань про стан виконання судових рішень. Зал, стурбований оголошенням про позбавлення мандатів двох нардепів, не спромігся зібратися та підтримати цей проект. Тим самим політики учергове підтвердили національну традицію: не виконувати судові рішення, а критикувати їх.
Невтішні висновки
Доповідачі, які виступали під час парламентських слухань 22 травня, були єдині в тому, що ситуація зі станом виконання судових рішень досягла критичної межі. Як казав класик: так далі жити не можна. Адже виконання судового рішення є невід’ємною частиною права на справедливий суд, що гарантоване і Конституцією, і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Водночас, як зауважив голова Комітету ВР з питань правової політики Валерій Писаренко, презентуючи проект постанови №2356а, «одним із визначальних завдань не тільки судової влади, а й державної системи загалом є виконання судових рішень — один із основних критеріїв, за яким громадяни оцінюють спроможність, ефективність і чесність влади». Аналізуючи статистичні показники різних відомств щодо виконання судових рішень, можна зробити невтішні висновки.
Так, стійкою тенденцією залишається те, що виконується лише 30% судових рішень. Натомість зростає кількість скарг на дії або бездіяльність органів ДВС, при цьому торік суди задовольнили кожну другу таку заяву, а в системі адміністративних судів цей показник досяг 65%.
Крім того, у резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи від 26.01.2011 №1787 (2011) «Виконання рішень Європейського суду з прав людини» відзначені основні системні недоліки, які спричиняють велику кількість повторюваних висновків щодо порушення конвенції, які серйозно підривають верховенство права. Що стосується України, то ці проблеми пов’язані, зокрема, із хронічним невиконанням рішень національних судів.
Однією з об’єктивних причин незадовільного стану справ з примусовим виконанням судових рішень учасники слухань назвали позбавлення суду контролю за процесом виконання рішень. Тому Комітет ВР з питань правової політики, опрацьовуючи проект рекомендацій, дійшов висновку про необхідність запровадження якісно нових підходів до розв’язання цієї проблеми.
«Передусім необхідно визначити найбільш ефективне та раціональне місце державної виконавчої служби в системі органів влади», — наголосив В.Писаренко. Адже, нагадав він, згідно зі світовими стандартами процес здійснення правосуддя розпочинається з моменту звернення до суду й закінчується виконанням судового рішення.
«Попри суспільну чутливість тематики парламентських слухань, — відзначив доповідач, — учасники негативно оцінили байдуже ставлення виконавчої гілки влади до порушеної проблематики, адже в слуханнях не взяв участі жоден міністр, що свідчить про неналежну увагу Кабміну до порушених питань».
Хто винен і що робити?
Нетривале обговорення проекту постанови звелося до критики влади з боку опозиції та закликів «обирати суддів народом та змінювати всю систему», які стали останнім новим-старим трендом комуністів. Головними «невиконавцями» нардепи називали саме Уряд, Пенсійний фонд та органи соціального забезпечення. І пропонували додати до постанови пункт, яким зобов’язати ці державні органи виконувати судові рішення, а також скасувати закон «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5.06.2012 №4901-VI.
На думку нардепів, причиною бездіяльності органів ДВС, серед іншого, є брак повноважень. Адже єдиним органом, який має реагувати на ігнорування вимог державних виконавців, є прокуратура. Проте їхні звернення майже ніколи не переростають у кримінальні провадження.
Однак, як відзначали й учасники парламентських слухань, органи ДВС не можуть змусити виконувати судові рішення тих, кому підпорядковані. Тому в рекомендаціях, які підготував комітет, запропоновано Уряду «опрацювати питання щодо реформування системи державної виконавчої служби та внести на розгляд Верховної Ради відповідні законопроекти». Також Кабмін має розробити та подати на розгляд парламенту проекти законів щодо забезпечення належного соціального статусу та правового захисту працівників ДВС.
Враховуючи, що основними причинами невиконання судових рішень є недоліки в роботі та неналежно організована робота Державної виконавчої служби, Генеральній прокуратурі рекомендовано «посилити нагляд за законністю діяльності посадових осіб ДВС».
Крім того, Комітету ВР з питань правової політики запропоновано «опрацювати питання щодо доцільності підпорядкування ДВС судовій гілці влади». Адже, як зазначено в проекті постанови, «відсутність дієвих механізмів контролю суду за виконанням судових рішень в силу природи суду, зокрема, його спроможності діяти лише за зверненням особи,.. значно знижує ефективність судової діяльності».
Однак поки що ці рекомендації залишаються «в проекті». Вочевидь, що на початку третьої сесії Верховна Рада повернеться до них. Адже парламентська бездіяльність ще ніколи не сприяла вирішенню проблем.
ПРЯМА МОВА
НАТАЛІЯ АГАФОНОВА, секретар Комітету ВР з питань правової політики:
— Підпорядкування виконавчої служби Мін’юсту — застаріла практика, яка виникла ще в радянські часи. Міжнародний досвід доводить, що процес прийняття та виконання судового рішення має бути безперервним. Тобто відповідні установи мають бути в одній системі. Я цілком підтримую пропозицію підпорядкувати виконавчу службу Державній судовій адміністрації. Разом з тим в нашій країні при нинішній владі та нинішньому правовому нігілізмі, кому не підпорядкуй це відомство, доки не буде політичної волі виконувати рішення суду — вони не виконуватимуться.
АНДРІЙ МОХНИК, голова підкомітету з питань організації та діяльності органів юстиції і виконавчої служби Комітету ВР з питань правової політики:
— Повернення повноважень виконання судових рішень судовій системі не повинно означати надання цих функцій Державній судовій адміністрації. Тому що ДСАУ — орган виконавчої влади, а, на думку фракції ВО «Свобода», мова має йти саме про судову гілку влади. Ані законодавча, ані виконавча гілки не мають втручатись у цю сферу.
Політика завадила виправленню ситуації з виконанням судових рішень
Політика дуже часто стає на заваді праву. Так сталося й під час ухвалення постанови щодо рекомендацій парламентських слухань про стан виконання судових рішень. Зал, стурбований оголошенням про позбавлення мандатів двох нардепів, не спромігся зібратися та підтримати цей проект. Тим самим політики учергове підтвердили національну традицію: не виконувати судові рішення, а критикувати їх.
17.07.2013 12:07
У першому півріччі 2013 року до Вищої кваліфікаційної комісії суддів надійшло 7783 скарги на дії суддів, що на 19,4% менше, ніж за аналогічний період минулого року.
Такі статистичні дані навели у ВККС, передає УП. Так, комісія повідомляє, що на її адресу у першому півріччі цього року надійшло 7783 скарги на дії суддів, за відповідний період минулого року – 9656.
Крім того, за статистичними даними, на сьогоднішній день понад 70% всіх суддів, що працюють у судах держави, призначені безстроково. Як повідомив керівника секретаріату ВККС Василь Косенко, «станом на 1 січня 2013 року в судах загальної юрисдикції працювало 8214 суддів, з яких Постановами Верховної Ради України 5867 суддів обрано на посаду судді безстроково».
17.07.2013
У першому півріччі 2013 року до Вищої кваліфікаційної комісії суддів надійшло 7783 скарги на дії суддів, що на 19,4% менше, ніж за аналогічний період минулого року.
Такі статистичні дані навели у ВККС, передає УП. Так, комісія повідомляє, що на її адресу у першому півріччі цього року надійшло 7783 скарги на дії суддів, за відповідний період минулого року – 9656.
16.07.2013 18:00
Міністерство соціальної політики розробляє інтерактивну систему, яка дозволить громадянам самостійно розраховувати розміри власних пенсій.
Про це повідомила міністр соціальної політики України Наталія Королевська під час робочої поїздки в Дніпропетровську область, передає Укрінформ.
“Сьогодні в пенсійній системі ми запроваджуємо прозорий розрахунок пенсій, щоб кожна людина могла зайти на сайт Пенсійного фонду і розрахувати свою пенсію. Якщо потім при нарахуванні показники не співпадатимуть, то громадянин має право звернутися в міністерство і бути упевненим в захисті своїх прав на належну пенсію”, - сказала Н.Королевська.
Вона додала, що сьогодні, на жаль, міністерство отримує безліч скарг, пов'язаних з недовірою щодо нарахування пенсій.
“Тому такі технології, що знімають додаткові бар'єри і корупційні схеми, вкрай важливі”, - зазначила міністр.
16.07.2013
Міністерство соціальної політики розробляє інтерактивну систему, яка дозволить громадянам самостійно розраховувати розміри власних пенсій.
Про це повідомила міністр соціальної політики України Наталія Королевська під час робочої поїздки в Дніпропетровську область, передає Укрінформ.
_03_03.png)
